 | «Були собі дід та баба…», «Колись давно…», «В якомусь царстві…» — ці слова ми знаємо з дитинства. Так починаються казки. Читаючи або слухаючи казку, дитина лине у своїй уяві в світ, де добро завжди перемагає зло, чесноти винагороджуються, а слабких захищають добрі сили. Діти зазвичай ототожнюють себе з головним позитивним героєм, тому й переймають його поведінку, ніби примірюючи її до своєї особистості. Саме тому казки можуть мати терапевтичний ефект щодо проблем у житті дитини. Нерідко дорослі розповідають казки своїм дітям, не надаючи особливого значення змісту. «Це ж лише казка…», — думаємо ми, дорослі. А казка — дієвий інструмент, що корегує дитячу поведінку, допомагає зрозуміти вчинки інших, побачити себе з боку інших людей. За допомогою казкотерапії батьки можуть вирішувати й проблеми прищеплення правильних звичок (прибирати за собою, щодня чистити зуби, мити руки тощо). Батьки допоможуть і собі, й своїй дитині, якщо правильно доберуть сюжет казки і розкажуть її малюку. «Правильна» казка — ефективніша, приємніша і корисніша для налагодження тісного контакту з дитиною, ніж нагадування й зауваження. |
МОКРА ФЕЯ
Терапевтичний ефект – навчає дітей перед сном ходити в туалет.
В одній чарівній країні під дивною назвою Карванія жив хлопчик Ромчик. Коли він лягав спати, у його сни прилітала погратися Мокра Фея. З нею було так весело! Разом вони могли полетіти на іншу планету, помандрувати до Ніагарського водоспаду або просто посидіти біля Дніпра, спустивши ніжки у воду. Уві сні можна було замовити різні пори року. І Ромчик часто замовляв літо. Та й Мокра Фея теж любила літо.
Звали Фею Мокрою, тому що вона була схожа на слимачка і залишала після себе мокрий слід. І, звісно,їй була до вподоби вода. Купатися вона любила більше, ніж інші розваги.
Коли ж Ромчик прокидався, то постіль завжди була мокрою. Та дорослі чомусь думали, що це сам малюк не доходить до туалету і залишає калюжу в ліжку. Та й справді, так воно все й виглядало, і тут нічого не поробиш. Але Ромчик був кмітливим хлопчиком і вирішив наступного разу, коли прилетить Мокра Фея, поговорити з нею про мокрі сліди.
Так і зробив. І ось що він почув від неї:
- Мені прикро, що через мене в тебе «мокрі» неприємності. Вибач, але я так люблю гратися з тобою уві сні! Що ж нам робити?
Ромчик їй відповів:
- Давай ми відтепер будемо гратися у ванній кімнаті, де можна бавитися з водою.
- Давай, — сказала Мокра Фея і додала, — і ще перш ніж лягати спати, ти, Ромчику, не забувай сходити в туалет. А коли впродовж нашої подорожі захочеш у туалет, то лише скажи, і ми повернемося додому, а потім продовжимо ігри.
- Добре! — відповів Ромчик.
І ви, дітки, до кого в сни прилітає чи прилетить Мокра Фея, пам’ятайте: перед сном обов’язково сходіть у туалет. А як присниться, що хочете в туалет, прокиньтеся, перевірте (ущипніть себе), щоб відчути, що це не сон. Устаньте з ліжка, дійдіть до туалету, знайдіть унітаз і аж тоді… робіть свою мокру справу.
«ЧАРІВНИЙ МАГАЗИН»
Терапевтичний ефект - формує позитивне ставлення до горщика.
В одному місті, на одній вулиці стояв магазин. Називався цеймагазин «Господарський», тому що продавали там все для дому, все, що потрібно в господарстві. На прилавку лежали іграшки, ложки, виделки, тарілки, чашки, лампочки, шторки, умивальники і навіть унітаз. Все блищало чистотою і новизною. І тільки в найдальшому кутку магазину стояв предмет, на який ніхто не звертав уваги. Цей предмет давно припав пилом, і навіть його колір не можна було впізнати.
Заходили в цей магазин за покупками і дорослі, і діти. Дорослі чоловіки купували різні інструменти (молотки, викрутки). Дорослі жінки вибирали найгарніший посуд, а діти – іграшки. Але ніхто і ніколи навіть не дивився на дивний предмет у кутку магазину.
Так тривало день у день, з місяця в місяць. І напевно, могло б продовжуватися з року в рік, якщо бодного разу в магазин не прийшла маленька гарненька дівчинка, яка вміла чути, як розмовляють предмети.
Зайшла дівчинка в магазин і відразу почула, як задзвеніли ложки та виделки: «Подивися, які ми блискучі, купи нас!»; як зашелестіли штори: «Купи нас, ми прикрасимо твою кімнату!»; як навперебій заверещали іграшки: «Нас, купи нас …»
Раптом серед всіх голосів дівчинка почула плач, що долинав з самого дальнього кута магазину.Дівчинка пішла туди і побачила … запилений, незрозумілий предмет.
– Ти хто? – Запитала дівчинка.
– Я не знаю, – відповів предмет і заплакав ще дужче.
– Це туалет для маленьких дітей, – почула дівчинка ззаду басовитий голос унітазу. – Його звуть Горщик.
Дівчинка взяла Горщик в руки, зтерла з нього пил і запитала: – Чому ти плачеш, Горщик?
– Тому що я не знаю, для чого я потрібен.
– Не плач, я знаю, – сказала дівчинка і понесла Горщик до каси.
Дівчинка купила Горщик, принесла його додому і поставила в туалетній кімнаті поруч з великим унітазом. Тепер у неї був власний туалет. А Горщик тепер знав, для чого він потрібен.
КАЗКА ПРО ПЕЧАЛЬКУ
Казка для тих, хто сумує в дитячому садочку
Жила-була дівчинка Маша. Спочатку вона була зовсім маленькою, а потім росла-росла і підросла. Татак підросла, що можна тепер їй було в садок йти з дітками гратися. Мама і тато так зраділи, що Маша вже велика. Влаштували свято. Мама торт спекла, і Маша навіть сама свічки задувала.
На наступний день Машуня вперше в садок пішла, і так їй там сподобалося, що навіть йти додому не хотіла. Грала з іграшками, їла смачну кашу.
А ще у неї там друг з’явився – Семен,т акий веселий хлопчисько з кучериками. Цілими днями вони разом грали. Семен сідав на одному кінці кімнати і штовхав Маші велику вантажівку. Марія ловила її, навантажувала в кузов кубики і відправляла до Семена, а він будував велику вежу. Весело їм було разом. Навіть засинати було не нудно, бо ліжечка стояли поряд, і вони разом закривали очі і спали.
І ось в один осінній дощовий день, коли листя стало зовсім жовтим, вітер приніс в дитячий садок Печальку. Вона була така маленька, сіренька, як мікробик, влетіла у кватирку і сховалась в кишеньку до Маші. І тут Марію як підмінили. Стало їй сумно, вона чомусь засмутилася, про маму згадала і давай плакати. Всі хлопці і вихователька її заспокоювали, заспокоювали … А слізки самі собою все одно капали, так кап-кап-кап … І все Маша знає, що мама скоро прийде, просто сходить на роботу, потім купить смачний йогурт і прибіжить за Машею. Знає це Маша, а все одно чомусь сумно – хочеться, щоб мама саме зараз прийшла … А це все сумна Печалька сидить у кишені і Машу засмучує, плакати змушує.
Семен Машу намагався розвеселити:і в “Коровай” пропонував пограти, ляльку їй в колясці прикотив – а Маша все одно сумна. І тут Семен побачив, що у Машуні оченята зовсім мокрі. І вирішив їй допомогти:
– Дай, – каже, – я твою хустинку дістану, і слізки витру, не плач!
Витягнув Сема Машину хустинку, разом з нею Печальку з кишеньки і витрусив, і вона знову в кватирку полетіла. А Маша тут же посміхнулася, а потім засміялася і стала знову весела. А Семен та інші хлопці, звичайно, дуже зраділи, що Печалька зовсім полетіла.
З тих пір Маша завжди свою кишеньку перевіряє, чи не застрягла там Печалька і ніколи в садочку більше не сумує.
КАЗКА ДЛЯ ТИХ, ХТО НЕ ХОЧЕ ПРИБИРАТИ ІГРАШКИ
Жила-була на світі маленька дівчинка Іринка. Всі її дуже любили: мама, тато, бабусі, дідусі, тітка і її двоюрідні братики. А Іринка, як і всі маленькі діти, найбільше любила гратися іграшками. Їх у неї було дуже багато: м’ячики, ляльки, коляски, посуд, кубики, м’які білочки і зайчики, собачки і ведмедики, кішечки і конячки. А ще багато книжок, альбом для малювання, конструктор, пазли і навіть машинки. Іринка готова була гратися хоч цілий день.
Спочатку ляльки збиралися всі разом, їли полуничне варення і пили какао. Потім вони в ошатних сукнях відправлялися в кареті на бал. Потім з кубиків виростало чудо-місто зі всілякими атракціонами, гойдалками, каруселями, і ляльки із задоволенням відправлялися в цей парк розваг. В іншому кутку кімнати з’являвся величезний зоопарк, де жили всі іграшкові звірі. І якщо раптом хтось занедужував, з конструктора тут же будувалася чарівна лікарня, в якій працювали тільки добрі лікарі, лікували лише цукерками, і нікому ніколи не було боляче.
Потім на дитячому столику збиралися химерні пазли. І, нарешті, приходила черга олівцям, фломастерам або фарбам. На білосніжному аркуші паперу розквітала чарівна квітка, малювалося чудове місто або як за помахом чарівної палички з’являвся інший чудо-малюнок, який потім прикрашав стіни дитячої кімнати.
Гра для Іринки була всім, в цьому світі вона жила. Ось тільки прибирати іграшки на місце вона зовсім не бажала. Через це вона часто сварилася з мамою і татом, але вони її сильно любили і не хотіли карати.
І якось увечері, коли прийшла пора наводити порядок, мама зробила таємничий вигляд і сказала: «Іринка, я хочу повідати тобі таємницю – на світі живе Фея Неслухняності. Вона з’являється тільки вночі, коли всі маленькі дівчатка вже сплять і бачать сни. Вона залітає через вікно в їх кімнати і дивиться, який там у них порядок. Якщо все чисто, вона відлітає до інших дітей, але якщо раптом бачить неприбрані іграшки, то зачаровує їх. Іграшки стають такими маленькими, що можуть пролізти крізь віконну раму, і Фея забирає будь-які три в свою Країну Неслухняності! У цій країні іграшки дуже сумують за своєю господинею і просяться додому. Але Фея-чарівниця нікуди їх не відпускає!» Іринка дуже уважно слухала, але не повірила мамі і пішла спати, так і не прибравши у своїй кімнаті.
На наступний ранок, вмившись і поснідавши, Іринка пішла до своїх вірних друзів – іграшок. Як зазвичай ляльки-модниці зібралися для веселої бесіди. Ось тільки лялька Агнет все ніяк не хотіла знаходитись. Іринка її пошукала в коробці з іграшками, на своїй поличці для книг, під столом, під ліжком. Вона заглянула навіть у ванну і на кухню, але улюбленої Агнет ніде не було! Іринка побігла до мами запитати, чи не бачила вона ляльку, але мама лише розвела руками.
Пошуки ляльки набридли дівчинці, і вона стала гратися з іншими іграшками. Пупси пішли в дитячий садок, машинки влаштували змагання, з конструктора виріс чудо-ліс, кошеня з цуценям забралися на гірку з кубиків, а плюшевий ведмедик вирішив піти в гості до пухнастого зайця. Мишко вже дійшов до стільчика, де вчора залишився сидіти пухнастий заєць, але там було порожньо. Мишко удвох з Іринкою заглянули під стілець, подивилися на ліжку, але ніде його не знайшли. Знову пропажа! Куди міг подітися її заєць, якщо вона його залишала на стільці? Або на ліжку? А може, він і зовсім залишився валятися на підлозі?
У задумі Іринка сіла за свій столик і тут її погляд випадково впав на альбом для малювання. Щоб відволіктися від сумних думок, вона вирішила помалювати – дістала чистий листочок, намалювала жовтим фломастером сонечко. Хмарки на небі повинні були бути синіми, ось тільки цей фломастер писав погано – все тому, що Іринка забувала надягати на нього ковпачок. Але ж були ще олівці! Небо можна намалювати і ними. Дівчинка почала їх шукати. Подивилася скрізь – немає олівців і все. Тут вже зовсім перехотілося їй і гратися, і малювати.
Іринка була хоч і маленька, але до трьох порахувати могла. Пропало рівно три речі – саме стільки, скільки могла забрати фея в свою Країну Неслухняності! Зі сльозами прибігла вона до мами, адже дуже шкода було їй свої іграшки. Як же вони там без неї?! І тоді мама відкрила ще одну таємницю: «Фея хоч і могутня чаклунка, але всі її чари розсіються тоді, коли всі іграшки будуть ночувати на своїх місцях і в кімнаті буде порядок».
І в той самий вечір Іринка сама без допомоги мами навела порядок у своїй кімнаті. Кубики і конструктор були акуратно прибрані усвої коробки, ляльки спали в ліжечках, книжки рівно розставлені на полиці, навіть м’ячики і всі звірі були розкладені по місцях. А вночі дівчинці приснився сон. У ньому вона бачила свої вкрадені феєю іграшки. Вони жили тепер в Країні Неслухняності, плакали без неї і просилися назад додому. Сама Іринка перетворилася на добру чарівницю, яка знайшла фею і пообіцяла їй, що вона зробить все, щоб повернути свої речі назад.
Тепер дівчинка вирішила завжди наводити порядок у своїй кімнаті і навіть допомагати мамі і татові, бути слухняною і хорошою донькою. На ранок, як тільки прокинулася, Іринка побігла до вікна, подивитися, чи повернулися через віконну раму зниклі іграшки. І як же вона зраділа, коли побачила там ляльку Агнет, пухнастого зайця і коробку з олівцями. Вона обняла їх усіх разом і побігла розповідати мамі, як вона, маленька дівчинка, змогла перемогти злу Фею Неслухняності і повернути назад своїх друзів. З тих пір Іринка ніколи не лягає спати, не прибравши у своїй кімнаті, і мама їй зовсім не допомагає, ну може тільки трішки.
КАЗКА ПРО СОНЕЧКО
Терапевтичний ефект — показати дитині іншу сторону надмірної примхливості й вередування.
У далекій-далекій галактиці, за багато мільйонів світлових років від нас живе сім’я Сонечок. Найбільше Сонечко — тато, менше Сонечко — мама, невеличке Сонечко — синок і манюсіньке Сонечко — донечка. Усі вони живуть дружною родиною. Разом читають, придумують дивні історії.
Мама з татом не знають, що робити, як розтлумачити синочку, що така поведінка не личить Сонечку, бо бути Сонечком — це велика честь, але водночас і велика відповідальнсть— від тебе залежить життя на планетах. Там, де є відповідальність, немає місця вередливості. Кожен із них від самого народження має свою роботу, яку виконує постійно без перерв і відпусток — сонечка освітлюють і гріють планети, які обертаються навколо кожного, і все б нічого, та Сонечко-синок славився своєю вередливістю: капризує, говорить «не хочу», «не буду»… А в тебе таке буває?
Вередував Сонечко-синок і сьогодні:
— Не хочу світити праворуч, не хочу стояти на одному місці так довго, не хочу так рано вставати… Візьму і не буду світити на планету Кіпряну, де мешкають живі істоти. Відвернуся!
І відвернувся Сонечко-синок від кіпрянців, і стало там темно-темно. Усі мешканці злякалися. Що ж Із ними буде далі? Як Сонечко не світить, то не ростуть рослини, овочі та фрукти, а коли немає врожаю, то немає чого їсти. Без їжі, відомо всім, жива істота помирає. Почали плакати маленькі дітки-кіпрянчики, бо, як і людські дітки, вони дуже боялися темряви — здавалося, що на них нападуть монстри чи ще щось страшніше. Та вони не знали, що насправді майже всі монстри теж бояться темряви.
Кіпряни не стали чекати смерті, зібрали всіх на нараду і почали міркувати про те, як їм далі жити і що робити, аби Сонечко-синок знову світив на планету. Дивні істоти ці кіпряни. На підборідді в них були булькаті очі, ніс дихав і нюхав на животі, а рот розмовляв та їв на спині. Та вирішувати проблему вони думали так: треба зняти на відеокамеру прохання до Сонечка. Для цього взяли останні ліхтарі, зібрали діток і всі разом розповіли Сонечку-синку, як їм без нього тяжко жити. Дітки, плачучи, розказали про свої страхи. Потім найсміливіші запутили ракету і полетіли до Сонечка. Летіли кілька днів, щоб передати прохання.
Сонечко-синок проглянув запис (він любив дивитися мультфільми), та цей запис виявився сумним. Сонечку стало соромно за свою поведінку і вередування. Він навіть розплакався разом із дітками-кіпрянчиками, які так боялися темряви.
Відтоді Сонечко-синок світив на всі планети у своїй системі й не вередував, а слухався тата і маму.
Який молодець Сонечко-синок! А ти теж не вередуєш і слухаєшся батьків?